Мій рідний край, моя земля - красива і велична. Василь Юрійович Фенич (до 100- річчя ) /власна розробка виховного заходу /

Мета: закріпити знання учнів про Україну, її символи, розширити і поглибити поняття «я — громадянин Ук­раїни»; ознайомити з творчість письменника – земляка В. Ю.Фенича , виховувати любов до рідного краю, його культури; розвивати українське мовлення дітей, їхній кругозір , творчі здібності , формувати естетичні смаки; виховувати любов і повагу до Батьківщини — України, її символів, традицій, обрядів; формувати громадянські якості, патріотизм, людяність, працьовитість, особистість, яка шанує минуле та сучасне, прививати почуття гордості за своїх земляків.
Обладнання: святково прибраний зал, державні символи України, література, плакати про Україну, вишиті рушники, каравай; портрет письменника, збірка «Мужність», ілюстрації учнів до оповідань, спогади  рідних, презентація, художня галерея художників Іршавщини, статті, підсумки очевидців. 

Пісня "Україно - краю!"

Учениця

Ми раді Вас вітати у нашій світлиці

І дарувати хліб із золота – пшениці,

Щоб хліб святий був на столі,

Щасливі були люди в місті і селі.

Серця в нас сповнені любов’ю, миром,

Бажаємо, щоб зустріч була щирою. 

Учень

У всьому світі — кожен зна —

Є Батьківщина лиш одна,

І в нас вона одна-єдина —

Це наша славна Україна.

Дівчинка і хлопчик з хлібом - сіллю на українському рушнику вручає хліб гостям

Гостей дорогих ми вітаємо щиро,

Стрічаємо з хлібом, любов’ю і миром.

Так завжди ми будемо жити,

Рідний край будем любити!

Українцям помагати,

Бо Вкраїна – наша мати! 

Пісня "Хліб та сіль"

Вчитель. У кожного з нас є своє родинне вог­нище, є дім, в якому ми  живемо. А ось коли скласти наші маленькі батьків­щини, вийде велика держава — Ук­раїна. Це — наша земля, наш рідний край, наша країна з талановитими людьми, із чарівною піснею, що ди­вує  весь  світ, із мальовничою приро­дою, багатющими народними тра­диціями.

І тому сьогоднішнє свято ми присвячує­мо нашому рідному краю, землі, що зветься Україна, мові  солов’їній та нашому землякові, що був частиною своєї країни – В.Ю.Феничу Він писав : «Я народився під закосиченим узбіччям Синяка…»

Так, народитись українцем — це велика честь і слава,

Рідний край свій полюбити — найважніша з усіх справа!

На сцену виходять два учні

-         Хто ти, хлопчику маленький?

-         Син я України – неньки.

-         Хто ти, дівчинка мала?

-         Українка молода.

Українка я маленька,

Українці батько й ненька,

На Вкраїні родилася, в свою маму удалася.

-         А по чім тебе впізнаю?

-         По вкраїнському звичаю. 

Учень

Україно моя, Україно!

Доля в тебе була не проста

Та для мене ти у світі єдина,
Матір рідна, пречиста й свята!

Учениця

Хоч життя — не стежина у полі,

І буває нелегко в путі.

Ми з тобою пов'язуєм долі,
До кінця будем разом в житті.

Учитель

Кожна людина завжди з великою любов'ю і душевним трепетом згадує місце, де народилася, де мину­ло її дитинство. То родинне вогнище, маленька батьків­щина кожної людини, де живуть мама, тато, бабуся, дідусь, сестри, брати. «Україна — це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі ха­ти, лани золотої пшениці, медові та молочні ріки...
Україна — це розкішний вінок із рути і барвінку, що над ним світять заплакані зорі...» (С. Васильченко)

Пісня «Україна»

Учитель

Україна — це наша земля . Країна з багатовіковою історією,   мальовничою  природою,  чарівною  піснею  і мудрими співучими людьми.                                

                                    Рідне небо ! Ясне сонце !

                                    Місяць , зорі срібні!

                                    Рідний народ українці

                                    Всі до нас подібні та рідні

                                    Присягаю наш край рідний

                                    Над усе любити,

                                    І тільки для нього жити.

Рідний край… Як багато містять ці слова. Ми звикли вважати рідним  краєм те село, місто, де народилися, зростали.

У дзвінкий плин українського поетичного слова гармонійно вплівся голос поета –  ільничанина  В.Ю. Фенича, котрий  ніколи не  забував  якого краю він  син.  

Часто письменник звертався до слів Михайла Коцюбинського: «Коли я  дивлюся на хмари, ті діти сонця і землі, що знялися високо-високо. Мені  здається , що я бачу душу ».

    В українському письменстві своєрідною квіткою ясніє ім’я  В.Фенича. Хоч  воно мало відоме сучасному читачеві, а все ж доробок цього самобутнього новеліста із Закарпаття заслуговує на увагу і є ще одним доказом страдницької долі західноукраїнських письменників. Тяжким і безрадісним було життя В.Ю.Фенича. Протилюдський  суспільний лад зробив його заручником зрадницької долі.

УЧЕНЬ 1. Народився Василь Фенич у селі Ільниця на Іршавщині 11 вересня 1914 року, він був одним із тих літераторів 30-40-х років, які в похмурі часи іноземної окупації ставили своє слово на захист соціальних  і національних прав наших краян. Долею своєю він нагадував гілку яблуні, яку не раз  палили морози і ламали бурі - негоди , але вона несхитно тягнулася до сонця і  таки розцвіла, порадувала нас першими плодами. Доля була справді аж надто жорстока до цієї скромної, талановитої людини.

УЧЕНЬ 2.   Злидні не покидали рідну хату. Пригадує, що мати вигодувала його  (і ще троє дітей : Марію, Івана, Ганну) « з  жебрацької  тайстри». Від юних літ наймитує. У своєму «Деннику» 1914 року  він не без жалю згадував: « Від 6 до 12 літ я був пастухом…» Надзвичайний інтерес до книги примусив батьків  відривати з бідного гроша на навчання.

  УЧЕНЬ 3.  Закінчивши 1931 року горожанку  (неповну середню школу ),перебивався на різних заробітках. Не судилося йому закінчити Мукачівську  торговельну академію (училище) : вже з другого курсу, 1936  року був виключений   і на кілька місяців ув’язнений. Із серпня 1938 р. він стає дрібним  поштовим службовцем  у верховинських селах Тячівщини, Міжгірщини, Виноградівщини , м. Хуста. Університетами для В. Фенича було життя.

УЧЕНЬ 4. Поневіряння, непосильна праця рано надломили здоров’я хлопця, і він тяжко захворів.

 Та ніщо не могло вбити в юнацькому серці життєлюбства і снаги до творчості. У тридцяті роки життя зближує письменника з визвольними змаганнями краян. Він починає публікувати  свої фольклорні  записи. Налагоджує  зв’язки з відомими чеськими письменниками, які всіляко підтримують  Фенича. Цікаво відзначити: Максима Горького він  полюбив настільки, що під першими друкованими творами, замість своїх ініціалів ставить ініціали «М.Г», «Макс. Г.» або «Максим Г.». Він говорив : «Я вчився  у Горького. Вчився як міг і як умів». Пізніше писав під псевдонімом : Ільчанин , Бужорін.  

УЧЕНЬ 5.  З великим захопленням  і надією сприйняв Василь Фенич  утворення 1939 року  в Хусті Карпатської України. З початку  лютого і до 15 березня 1939 року він за запрошенням відповідальних осіб працював у дирекції м. Хуста. Визволення Закарпаття  від гніту він асоціює з весною.          

В.Фенич володів, крім рідної мови, ще й російською, словацькою, чеською, угорською.  Продовжує  працювати  на пошті  в м. Хусті (1941-1945 р.).

УЧЕНЬ 6.    Із перших днів визволення  і возз’єднання краю з Україною письменник діяльно працює, включається у громадську і творчу працю . Як досвідчений поштовий службовець він із січня 1945 року віддається налагодженню справи в селищі Волове, м. Берегово, а згодом, із  липня 1945 – у рідному селі Ільниці, де з вересня 1946 р. завідує  початковою школою  присілка Березник. Жваво цікавиться  культурним життям краю, а також новинами у світі, багато читає. Визволення Закарпаття  від гніту він асоціює з весною  1945 р.  цього ж року він друкує свою поезію в прозі «Пісня  про май».

УЧЕНЬ 7. Однак за станом здоров’я в кінці листопада 1946 р. В Фенич був змушений повністю залишити роботу. Лікарні  Ільниці, Берегова, Мукачева стануть його частим прихистком…

 У сьому травневу ніч 1949 року  в лікарні з руки молодого Фенича випало перо. Залишилася недописаною сторінка…

УЧИТЕЛЬ. Минуло століття від дня народження письменника, але недописані   життєві сторінки…. його місце поховання були  віднайдені, напевно, як  довгождана весна у житті письменника.

Люба Михайлівна Філеш методист районного будинку культури запропонувала написати пісню на основі новели «Пісня  про май».

Так і вийшло…  Слова в одну мить з’явилися на папері, а музику "народила" Білозір Людмила Олександрівна, вийшла "Маєва пісня".

                                                    « Маєва  пісня »

музика Білозір Людмили Олександрівни

слова Віталії Іванівни   Світлик

Краю рідний, довгождану весну зустрічаю.

Карпати сині, дівчата мрійливі…

Пісня весни хай по вільній землі всюди лине,
Недоспівана пісня в моєму житті!

Приспів

Май, май, май – недоспівана пісня в серці моїм!
Май, май, май – чаруючий подих весни і надій!

Пісня мила, колискова,

Недоспівана маєва пісня казкова!

Зелено вбрала сади і левади,
Повишивала гаї і поляни.

Учень

Земле моя, співуча Україно,

У вишиванці білій, у вінку.

Не раз пережила лиху годину

І не шукала доленьку легку.

Учениця

Люблю твої я ночі і світанки,

Вечірнюю і вранішню зорю.

Життя моє з тобою до останку

Тобі я знову й знову говорю.

Учениця

Люблю тебе, як матінку дитина.

Ділю з тобою радість і біду

Тобі вклоняюсь, ненько Україно,

Своє життя до ніг тобі кладу.

На білім світі ти одна – єдина.

Святую землю я твою люблю,

Пишаюсь я, що родом з України           

Й щоденно Бога за тебе молю.

Учениця

Україно, земле рідна!

Земле сонячна і хлібна,

Ти на вік у нас одна.

Ти як мати найрідніша,

Ти з дитинства наймиліша

Ти і взимку найтепліша –

Наша отча сторона. 

Учениця

Вишита колоссям і калиною,

Вигойдана співом солов’я,

Звалась веселково Україною

Ненька зачарована моя.

Вишиту колоссям і калиною,

Виборена кров’ю і мечем,

Називаєм гордо Україною,

І ніхто нам цим не дорікне.

Учень

Благослови наші води,

Гори, ліси і поля,

Хай серед вольних народів

Слава заблисне твоя!

Учитель. Велика любов до Батьківщини переповнює нас. Настав нелегкий час для нашої держави, але герої не вмирають і стають на захист народу та своєї землі… 

Присвячується загиблому українському солдату

" ... На місячній доріжці зустрілись дві душі,

Одна - до Бога пішки, а інша – в грішний світ.

Одна – душа солдата, загиблого в бою,

А інша – немовляти, народжена в Раю.

І так би розминулись… але душа бійця

На іншу обернулась: знайоме щось з лиця.

Сказала: «Гей, малеча, а нумо, хлопче, стій!

А як ім’я, до речі, матусеньки твоїй?»

Душа же немовляти була як чистий сніг:

«Мене чекає мати, аби я вчасно встиг…

Казав Господь, Галина - таке її ім’я,

Ось-ось народить сина, а син її – то я!

Мене на Землю жити Господь благословив,

Я маю народитись… ти вже там пожив?» -

Так у бійця спитало майбутнє немовля

(Воно ще знань не мало: що то таке – Земля?)

А той боєць «Галина» повторював ім’я …

Та це ж його дружина чекала немовля.

Сплили перед очима щасливі ті роки:

Як він , ще був хлопчина й просив її руки…

Весілля і навчання, І пристрасті потік…

Він всі її бажання виконував, як міг.

Усе було чудово: вагітність – добрий знак!

І взяв він з жінки слово, що родиться козак!

А потім…сум в родині... в країну зло прийшло.

Галини очі сині зробилися мов скло.

«Не йди – вона просила – Бо смерть гуляє там.,

Скількох вже покосила, та їй тебе – не дам!»

Та він своїй дружині сказав приблизно так:

«Як друзів я покину, який же я козак?

Як гляну в очі сину, що з’явиться в цей рік?

Скажу, що в злу годину я за спідницю втік?»

Поцілував Галину і рушив на війну…

А потім..постріл в спину.. і запах полину….

Згадав боєць те стрімко й до немовля сказав:

«Ти бережи Галинку що краща буде з мам.

Пробач мені, дитино, вас з мамою підвів.

Та буду я невпинно з тобою з перших днів!

Дивитимусь із неба, як швидко ти ростеш,

А все що буде треба в житті ти сам знайдеш.

Обнімемося ж, сину, тобі час йти в життя

А я прикрию спину тобі із небуття»

На місячній доріжці невпинний душ потік:

Одні – до Бога пішки, хтось – в протилежний бік.

Народжуються діти, в воєнний час страшний,

І щоб їх захистити хтось винен йти у бій.

Але допоки в серці в жіночому любов,

Життя не перерветься, відроджуючись знов!

Учитель. Чи любив Василь Фенич свою Батьківщину? Так, любив, бо доказом цьому є його твори, які розкривають усю мету життя молодого новеліста із Закарпаття
Учень. Письменник згадував : «Я  вічно в дорозі за життям» Спадщина письменника невелика . Він писав новели , нариси, оповідання, етюди. Після смерті автора вийшла збірка  «Мужність»( 1965р. ). Вона включала  в себе 24  оповідання , написані в різні роки  життя: перше -1935р.,останнє-1948року. 

Наскрізні теми письменника присвячені долі робітника в жорстокому світі, повоєнних років. Письменник писав: «В оповіданні «Мужність» описане життя і боротьба проти панських катів, які пили кров нашого народу».  

Інсценівка до оповідання «Вигнанці» В.Фенича.

(1946 рік написання)

Учитель. Найстаршу дочку, Олену, торік у най­ми віддала до багача Савки. Сама за ві­сімнадцятий сніп жито жала у попа, а двох — Марійку та Василька — випроваджала до Юрчука.

Мати.    — Іди, йди, Марійко, та дивись, щоб авто не наїхало. Гадкуй на Василька. Тримай його за руку, та не згуби тайстру на мучку. А ти, Васильку, абись був чес­ний, мама тобі хлібця увечері принесе від попа, — Чей же дасть муки хоч ощипок спечи Іди, йди, Марійко. Кажи Юрчукові, що відроблю, жатиму та й на царину піду в сінокоси.

Учитель.   Брала серп і зникала    за     горбатим грунком . А Марійка вела Василька кри­вулястою дорогою, що до неї верби свої галуззя поспускали, гейби  закривали  від  сонячних  променів.

Василько. Он там, на горі, дідик жив. Він частував мене вівсяними колачами. Тя­миш, коли мене няньо вів за руку?

Учитель. Марійка слухала братчика, блискала очима-кришталиками, гладила по голівці, дивилася на вишиті цвітом-травою поля, що гейби зливалися одним зеленим тканивом.

Марійка. Ген наверху вишні у Іванюка. Ми йшли з мамою і рвали крадькома. Та Іванюк  уздрів нас і грозив палицею, кляв.

Василько. Як прийде няньо з Франції, я не буду боятися Іванюка. Він нарве мені ви­шень, і їстиму досхочу .

Василько Чиє це поле з великим вусатим ко­лоссям?

Марійка. Це Гладюкове, а он далі — пан­ське, — показувала Марійка.

Василько. А ряди слив?

Марійка. Теж панські, попові, — неохоче від­повідала сестричка.

Василько. А хіба ж піп поїдає так багато слив?

Учитель. Та Марійка мовчала. Вона ціпко три­мала дитину за руку, прямуючи через кладку в Юрчуків город.

Юрчук. Іва, хло, ану йди розхамуй коней. Що стовбичиш? —А вам що, бахури? Чей же знов загнала на молоко?                                           

Марійка. Мама загнали по молоко та й по кусник хліба. Казали, відроблять на сі­нокосах. А мене заслали, чи не приймете худібку доглядати.                                                                                                     

Юрчук. Гидота жебрава! Вічно просять, з рота виривають. А ти роби та й роби. Ні, не дам! Кажи матері, що вже винна за сім довжанок молока. Хай то відробить.

Ге, щоднини годуй даром чужих дітей. Геть з двору, щоб вас більше не ба­чив.

Марійка. Ма-ма-маточко дорогі, дарма не хо­чемо, я у вас корови за то пастиму на ца­рині.

Юрчучка. Не дам, голодранці. Породила вас, та най вас і годує. Няньо пішов у пройди­світи, най вас він годує, бо він годен.

 Юрчук. Ну геть, геть із двору, бо пса напущу .                  

 Учитель. Марійка вхопила дитину за ручку. Сльози на викружках повік сушило пе­куче сонце, очі затягувало, в голові паморочилося.

Марійка. Як підросту, то й я жатиму.

Василько. Ба ци виделзис до вецела без хліб­ця, як неня?

 Як приїдуть няньо, а я підросту, бу­демо з ним у панів заробляти. І хлібця і моні буде досить.

Учитель. Зсохлі вуста її злипались, в шлунку млосно щеміло, наче мурашки дряпались там.

Марійка. Може, неня увечері принесуть хлі­ба

Учениця. Уривком із оповідання «Вигнанці» ми намагалися показати вам,жорстоке ставлення панівного класу до зубожілих селян. Це не вигадка ,це минуле нашого народу.

Учитель. Письменник надзвичайно боляче переносив усі тогочасні події, йому краяло душу життя, яким жив уярмлений народ.

Його переповнювала велика любов до батьків, особливо образ матері має важливе   місце у творах Василя Фенича.

  Вона невтомна трудівниця, змучена важким життям, у якої є велика відповідальність перед своїми дітьми .

 Учень. Народним символом українців є батьківська хата і святий хліб, вишитий рушник і материнська пісня, верба і калина, і хрещатий барвінок, дивовижна писанка, і вірний своєму краю лелека. Всі вони — наші давні і добрі обереги.
Учень.

На світі білому єдине,

Як і дніпрова течія,

Домашнє вогнище родинне,
Оселя наша і сім'я.
Учениця.

В щасливі і в тяжкі години

Куди б наш не стелився шлях —

Не гасне вогнище родинне
В людських запалене серцях.

Учитель.   Не можемо  пісню не заспівати про матусю ту рідненьку, наймилішу, дорогеньку..

                                         

Пісня про матір

(акапельне виконання пісні у формі діалогу

між учителем і учнями)

Посіяла людям літа свої, літечка житом,
Прибрала планету, послала стежкам споришу.
Навчила дітей, як на світі по совісті жити,
Зітхнула полегко – і тихо пішла за межу.

– Куди ж це ви, мамо?! – сполохано кинулись діти.
– Куди ж ви, бабусю? – онуки біжать до воріт.
– Та я ж недалечко... де сонце лягає спочити.
Пора мені, діти... А ви вже без мене ростіть.

– Та як же без вас ми?... Та що ви намислили, мамо?
– А хто нас, бабусю, у сон поведе по казках?
– А я вам лишаю всі райдуги із журавлями,
І срібло на травах, і золото на колосках.

– Не треба нам райдуг, не треба нам срібла і злата,
Аби тільки ви нас чекали завжди край воріт.
Та ми ж переробим усю вашу вічну роботу, –
Лишайтесь, матусю. Навіки лишайтесь. Не йдіть!

Вона посміхнулась, красива і сива, як доля,
Змахнула рукою – злетіли у вись рушники.
"Лишайтесь щасливі", – і стала замисленим полем
На цілу планету, на всі покоління й віки.

Учень. Сьогодні ми зібралися, щоб сказати теплі і ніжні слова  і про нашу рідну українську мову. Ми живемо на мальовничій землі — в Україні. Тут жили наші предки, живуть наші батьки, живемо і ми з вами. Із задо­воленням милуємося красою рідної природи, вслухаємо­ся у чарівні мелодії пісень, вбираємо в себе ніжні звуки української мови.
Учениця. Кожному народові дорога його мова. «Рідна мова дорога людині, як саме життя» — говорить народна мудрість. Без мови не може існувати народ, його культу­ра. Ми — українці — горді з того, що маємо свою держа­ву, свою мову, волю. Кожен із нас — патріот своєї країни, бо любить її, поважає її закони і кожен повинен боротися за чистоту рідної мови.

Учень

Ми є діти українські,

Хлопці та дівчата.

Рідний край наш — Україна,
Рідна мова — українська.
Учень

Вивчайте мову українську,

Дзвінкоголосу, ніжну, чарівну.

Прекрасну, милу і чудову,
Як материнську пісню колискову.
Учениця

Рідна мова моя, поетична пісенна,

Пелюсткова і ніжна, як спів солов'я,

Як народу душа: щира, добра, натхненна,
Ти найкраща у світі, бо рідна моя!
Учень

Скільки в мові тепла і палкого кохання!

Туги й щастя дзвінкого, і світла душі,

Та іскристої радості і шанування,

Що, хоч просто говориш — виходять вірші!
Учениця

Любіть нашу рідну мову,

Беріть до зброї рідне слово.

Ні! Не забули ще слов'яни

Шевченка заклик полум'яний!

Бо вона ж така багата, українська мова!
Неповторна і крилата.

Учень                                                   

І цвіте у ній кохання,

Рушники з квітками,

Мрії наші і бажання,
Верби над ставками.
Учениця

Найрідніше, сокровенне,

Найдорожче в світі.

І святкове, і буденне,
В ній батьки і діти.
Учень

Не цурайтесь мови, люди,

Не цурайтесь роду.

Як зачахне рідне слово —
Не буде народу. 

Пісня «Наша мова колискова»

Ми з дитинства знаєм нашу мову,

Знаєм гарні пісні і вірші.

Нею розмовляють тато й мама,
Розмовляють бабці й дідусі.

Приспів:

Наша мова колискова,

Будеш жити ти завжди!

Рідна мово колискова,
Будеш жити ти завжди!

Різні мови знаєм і вивчаєм,

Але наймиліша нам своя.

Наша мова радісна й чудова,
Муза і Шевченка і Франка.

Приспів.

А коли дорослими ми станем -

В заповітах скажемо своїх,

Щоб плекали діти нашу мову, 
Прославляли й берегли її.

Приспів.

Учитель.  Свою  рідну мову любив  Василь Фенич, а  доказом  цьому є та велика робота ,яка не залишилася осторонь людей, які відроджували забуте ім’я письменника 

Цього року Василеві Феничу виповнилося б 100 років. Із нагоди ювілею торік було створено оргкомітет. Усе те, що тоді намічалося, зроблено. Та найважливіше, напевне, що у Мукачеві знайдено могилу В.Фенича. До пошуку були залучені депутат районної ради Василь Павлище, краєзнавець, директор районного музею краєзнавства Андрій Світлинець, письменник Василь Шкіря, художник  Василь Ловска , Симканинець Віктор Андрійович на той час сільський голова, але ніхто не міг достеменно сказати, де знаходиться могила… 
Пропоную послухати спогади рідної племінниці Скраль Марії, яка, на жаль, так і не змогла відвідати могилу письменника. 
А як відбувалися пошуки могили на розкажуь очевидці.

          Наші гості багато розповіли, а ми зрозуміли наступне: усе у нашому житті рано чи пізно має своє місце. Нам варто вірити один в одного, підтримуймо наші здобутки за життя, тому що усім хочеться визнання  і гідної пошани до своїх талантів, бо вони є частиною нас. 

             Розквітай, прекрасна Україно!
             Рідна земле, матінко моя.

            Я творив для тебе, Україно,

            Ти ж  віддячила мені, моя земля!

             І невипадково виріс дуб розлогий

             На моїй могилі край дороги,

             Бо це символ застороги,

             Вічного життя.

             Відродили ви моє ім’я,   

             І радіє тут моя душа!

             Розквітай, прекрасна Україно,

              Рідна земле, матінко моя.           
                                                                          (В. І. Світлик)

Учитель. А на завершення свята заспіваймо молитву за Україну.

"Молитва за Україну"

Моя молитва нехай лине

До Тебе наче фіміам.

І пісня лине безупинно

В чудовий Твій небесний храм.

Приспів:

Боже, я молюсь за Україну,

Боже, молю Тебе за людей,

Ти їм прости, Ти їх спаси

І милість Свою нам яви.

Боже, я знаю, що Ти будеш з нами

В храмі Своєму під небесами,

Щастя і мир Ти дарував,

Життя за людей віддав,

В Книгу життя нас записав.

В Своєму Слові живому

Ти для життя спасіння дав,

Щоб люди всі молились Тому,

Хто на хресті за них вмирав.

Приспів.

Тут, де ми живемо 

Наш рідненький край!

Боже, Україні щастя і долю  дай!