Мій конспект. Література рідного краю. Життя і творчість В.Ю.Фенича (1914 - 1949)

Мета уроку: вивчити  творчість письменника – земляка, виховувати любов до рідного краю, його культури; розвивати творчі здібності учнів і формувати естетичні смаки; виховувати особистість, яка шанує минуле та сучасне, прививати почуття гордості за своїх земляків.

Тип уроку: комбінований.

Форма проведення: урок-презентація (з використанням рольової гри та роботи в групах).

Обладнання: портрет письменника, збірка «Мужність», ілюстрації учнів до оповідань, спогади  рідних, презентація.

Перебіг уроку

І. Організаційний момент

Учитель. Доброго дня, діти, я дуже рада нашій зустрічі. Знаю, що ви умієте дуже гарно вітатися.

                Привітаймося  з  сонечком.

                Здрастуй, золотаве,

                Привітаймось один з одним,

                Погляньмо ласкаво,

                І нам сьогодні в кожне серце,

                Наш урок додасть тепла.

                Посміхнімось  усі дружно,

                Побажаємо добра!

                Ми вам раді, добрі люди,

                І вітаємо щиро вас!

                І запрошуємо ласкаво

                На урок у п’ятий  клас!  

Вступне слово вчителя

У дзвінкий плин українського поетичного слова гармонійно вплелися голоси поетів - ільничанів, котрі не  забули, якого краю вони діти.

Мистецтво слова, як істинно велика людина: ноги – в землі, а очі – в небі. Саме в такому ключі, мені здається, потрібно звертатися до творчості нашого     поета-земляка.

«Ноги» його прози в  землі нелегкого сьогодення, а «очі» звернені до зірок.

Часто письменник звертався до слів Михайла Коцюбинського: «Коли я  дивлюся на хмари, ті діти сонця і землі, що знялися високо-високо. Мені  здається, що я бачу душу».

ІІ. Актуалізація опорних  знань учнів

Нам добре відомі імена великих поетів: Т.Г.Шевченка, І.Я.Франка, Лесі Українки .

1.     А кого ви знаєте з поетів рідного краю?

(Федора Потушняка, Василя Фенича, Василя Шкірю, Івана Петровці, Юрія Шипа, Лідію Повх та безліч інших письменників)

2.     Чи можемо ми пишатися митцями рідного краю?

(Звісно, можемо пишатися. Ми повинні про наших письменників пам’ятати, розповідати про їхній життєвий шлях іншим. Тим самим зможемо донести до наших нащадків історію нашого краю!)

3.     Чим нам близькі поети рідного краю?

(Вони нам близькі тим, що перш за все-це наші земляки, які передають  любов до Батьківщини у своїх творах)

4.     Чим приваблюють вас твори поетів Закарпаття?

(Звертаючись до творів наших земляків, ми знайомимося з історією Вітчизни, усвідомлюємо  відповідальність за її долю. Розуміємо, що не можна повторювати помилки дідів та батьків, а слід пам’ятати про важкий досвід нашого народу.

 А ще я хочу зауважити, що нам зовсім не потрібно шукати коштовні перлини літератури далеко. Художній дивосвіт поруч).

ІІІ. Оголошення теми й мети уроку. Мотивація навчальної діяльності школярів

Слово учителя. Закарпаття  багате на видатних і талановитих людей. Усіх їх об’єднує велика любов до рідної землі та її мешканців. Ми  маємо знати  імена закарпатських письменників, шанувати їхні творчі здобутки, вчитися в них любові до рідної землі, берегти нашу Батьківщину для нащадків.

 Ми горді тим, що Закарпаття народило таку унікальну людину – Василя Фенича.

Любі учні, тема нашого уроку звучить так: «Література рідного краю. Життя і творчість поета-земляка Василя Юрійовича Фенича (1914-1949)».

 Отже, до сьогоднішнього уроку ви об’єднались у чотири групи. Кожна група отримала випереджувальне завдання.

 1 група - «Дослідники» (досліджують біографічні відомості  про письменника та його творчість).

 2 група - «Актори» (готують інтерв’ю на тему «Що б  я запитав у автора творів?» та інсценівку.

 3 група - «Художники» (обирають твори, які будуть ілюструвати, та презентують саморобні книжечки).

 4 група - «Читці» (готують виразне читання уривків із творів В.Фенича). 

Правила роботи в групах

1. Поважай думки інших.

2. Вислухай уважно товариша.

3. Обгрунтуй перевагу своєї пропозиції.

4. Будь толерантним та вихованим.

Кожна із груп на парті має смайлики: задоволений – це означає відмінно попрацювали, а  засмучений – недопрацювали.

 Після роботи в групах вам потрібно оцінити один одного смайликами. Тому уважно слухайте і готуйте опорні конспекти.

IV. Вивчення нового матеріалу

Учитель: бачу ви готові до нової мандрівки у близьке минуле. А з чого ж почати подорож?  Безумовно, зі знайомства з автором.

1.     Група «Дослідників»

Учень: наша група підготувала матеріал про життя і творчість В.Фенича.

Повідомлення учнів

Учень 1. В українському письменстві своєрідною квіткою ясніє ім’я  В.Фенича. Хоч  воно мало відоме сучасному читачеві, а все ж доробок цього самобутнього новеліста із Закарпаття заслуговує на увагу і є ще одним доказом страдницької долі західноукраїнських письменників.

 За тридцять п’ять років свого життя він устиг створити небагато та зроблене засвідчує потужний талант, якому судилося торкнутися великих подій в історії краю, до війни і по війні.

 Тяжким і безрадісним було життя В.Ю.Фенича. Протилюдський  суспільний лад зробив його заручником зрадницької долі.

Учениця 2. Народився у селі Ільниця на Іршавщині 11 вересня 1914 року. Він був одним із тих літераторів 30-40-х років, які в похмурі часи іноземної окупації ставили своє слово на захист соціальних  і національних прав наших краян. Долею своєю він нагадував гілку яблуні, яку не раз  палили морози і ламали бурі-негоди, але вона несхитно тягнулася до сонця і  таки розцвіла, порадувала нас першими плодами. Доля була справді аж надто жорстока до цієї скромної, талановитої людини.

 Злидні не покидали рідну хату. Пригадує, що мати вигодувала його  (і ще троє дітей: Марію, Івана, Ганну) «з жебрацької тайстри». Від юних літ наймитує. У своєму «Деннику» 1914року  він не без жалю згадував: « Від 6 до 12 літ я був пастухом…» Надзвичайний інтерес до книги примусив батьків  відривати з бідного гроша на навчання.       

Учениця 3. Закінчивши 1931 року горожанку  (неповну середню школу),. Не судилося йому закінчити Мукачівську  торговельну академію (училище): вже з другого курсу, 1936 року, був виключений і на кілька місяців ув’язнений. Із серпня 1938 р. він стає дрібним  поштовим службовцем у верховинських селах Тячівщини, Міжгірщини, Виноградівщини, м. Хуста. Університетами для В. Фенича було життя.

Учениця 4. Поневіряння, непосильна праця рано надломили здоров’я хлопця, і він тяжко захворів.

 Та ніщо не могло вбити в юнацькому серці життєлюбства і снаги до творчості. У тридцяті роки життя зближує письменника з визвольними змаганнями краян.

Він починає публікувати  свої фольклорні  записи. Налагоджує  зв’язки з відомими чеськими письменниками, які всіляко підтримують Фенича. Цікаво відзначити: Максима Горького він  полюбив настільки, що під першими друкованими творами, замість своїх ініціалів ставить ініціали «М.Г»,  «Макс. Г.» або «Максим Г.». Він говорив: «Я вчився  у Горького. Вчився як міг і як умів». Пізніше писав під псевдонімом: Ільчанин, Бужорін.  

З великим захопленням  і надією сприйняв Василь Фенич  утворення 1939 року  в Хусті Карпатської України. З початку  лютого і до 15 березня 1939 року він за запрошенням відповідальних осіб працював у дирекції м. Хуста. Визволення Закарпаття  від гніту він асоціює з весною.          

В.Фенич володів, крім рідної мови, ще й російською, словацькою, чеською, угорською. Продовжує працювати на пошті в м. Хусті (1941-1945р.).

Учень 6. Із перших днів визволення і возз’єднання краю з Україною письменник діяльно працює,  включається  у громадську і творчу працю. Як досвідчений поштовий службовець він із січня 1945 року віддається налагодженню справи в селищі Волове,  м. Берегово, а згодом, із  липня 1945 – у рідному селі Ільниці, де з вересня 1946 р. завідує  початковою школою  присілка Березник.

Жваво цікавиться культурним життям краю, а також новинами у світі, багато читає.

Учениця. Однак за станом здоров’я в кінці листопада 1946 р. Василь Фенич був змушений повністю залишити роботу. Лікарні  Ільниці, Берегова, Мукачева стануть його частим прихистком…

У сьому травневу ніч 1949 року в лікарні з руки молодого письменника випало перо. Залишилася недописаною сторінка…

Слово учителя

Із тих пір промайнуло 64 роки. Готуючись до 100-річчя із дня народження В.Фенича, яке буде відзначатися цього року, члени оргкомітету по відзначенню  ювілею письменника депутат Іршавської районної ради Василь Павлище, художник Василь Ловска, письменник Василь Шкіря, краєзнавець Андрій Світлинець вирішили відвідати могилу, яка, на думку дослідників, знаходиться  в м.Мукачеві. Місце знаходження могили В.Фенича насправді достеменно не знав ніхто. Але пошуки посилились і могилу віднайшли. На цьому місці виріс розлогий дуб. Напевно, в цьому є елементи містики.

Ви молодці, а тепер, будь ласка, оцініть роботу групи «Дослідники»

Учитель. Письменник згадував: «Я  вічно в дорозі за життям». Спадщина письменника невелика. Він писав новели, нариси, оповідання, етюди. Після смерті автора вийшла збірка  «Мужність» ( 1965р. ). Ця збірка включала  в себе 24  оповідання, написані в різні роки  життя: перше – 1935 р., останнє – 1948 року .  

Слово для групи «Читці»

Учениця. Наша група підготувала художній  аналіз  уривків із новел та оповідань Василя Фенича .

Я вивчила напам’ять уривок із новели «Пісня про Май» (читає і аналізує)

Учень.  Мені подобається читати різні художні твори. Коли я прочитав ліричний етюд «Осінній дощ», то був просто захоплений красою природи, але водночас вболівав за долю трударів (Читає уривок).

Учениця 3. Василь Фенич – це талановитий новеліст-прозаїк, який вразив мене до глибини серця.

Душевною лагідністю і добротою, чуйністю постає переді мною образ матері з оповідання «Дорога».

(учениця читає уривок )

Учень 4. Письменник надзвичайно любив рідний край. Його природу. Мені здається, що варто пригадати поезію Василя Ґренджі –Донського  «Згаса над селищем моїм». 

(учень читає поезію напам’ять)

Учениця 5 (6). Серед творів на тему минулого, насамперед, привертають увагу новели «Наше життя», «Дорога», «Заробили».

Новела «Наше життя» показує крайнє зубожіння селян, їх нужденне життя, мозольну працю на панів. (Учні читають уривок із новели «Наше життя»).

Учитель. Молодці, група «Читці» із успіхом справилась. Прошу оцінити роботу групи.

Ось і познайомилися ми із біографією письменника, поринули у світ його творів.

1.     Чи можемо ми сказати, що свої твори письменник писав для того, щоб захистити своє Закарпаття?

Відповіді учнів: Я думаю, що письменник своїми творами намагався захистити населення від соціальної  несправедливості, експлуатації населення, злиднів.

Йому це майже вдалося. Наше Закарпаття  зняло із себе пута наймитів, після визволення наш рідний край починає розквітати.

2. Що вам сподобалося  у почутих уривках?

(Мені особисто, сподобався образ матері. Матуся – це найрідніше, що у нас є)

Пісня про маму виконують учні разом із учителем

Учитель. Тож продовжимо. А що нам підготувала група «Акторів».

Учениця. Наша група підготувала інсценівку до оповідання «Вигнанці» В.Фенича.

Учитель. Найстаршу дочку, Олену, торік у най­ми віддала, до багача Савки. Сама за ві­сімнадцятий сніп жито жала у попа, а двох — Марійку та Василька — випроводжала до Юрчука.

Мати. — Іди, йди, Марійко, та дивись, щоб авто не наїхало. Гадкуй на Василька. Тримай його за руку, та не загуби тайстру на мучку. А ти, Васильку, абись був чес­ний, мама тобі хлібця увечері принесе від попа, — Чей же дасть муки хоч ощипок спечи. Іди, йди, Марійко. Кажи Юрчукові, що відроблю, жатиму та й на царину піду в сінокоси.

Учитель .   Брала серп і зникала    за    горбатим грунком. А Марійка вела Василька кри­вулястою дорогою, що до неї верби свої галуззя поспускали, гейби  закривали  від  сонячних  променів.

Василько. Он там, на горі, дідик жив. Він частував мене вівсяними колачами. Тя­миш, коли мене няньо вів за руку?

Учитель. Марійка слухала братчика, блискала очима-кришталиками, гладила по голівці, дивилася на вишиті цвітом-травою поля, що гейби зливалися одним зеленим тканивом.

Маріка. Ген наверху вишні у Іванюка. Ми йшли з мамою і рвали крадькома. Та Іванюк  уздрів нас і грозив палицею, кляв.

Василько. Як прийде няньо з Франції, я не буду боятися Іванюка. Він нарве мені ви­шень, і їстиму досхочу .

Василько. Чиє це поле з великим вусатим ко­лоссям?

Маріка. Це Гладюкове, а он далі — пан­ське, — показувала Марійка.

Василько. А ряди слив?

Маріка. Теж панські, попові, — неохоче від­повідала сестричка.

 Василько. А хіба ж піп поїдає так багато слив?

Учитель. Та Марійка мовчала. Вона ціпко три­мала дитину за руку, прямуючи через кладку в Юрчуків город.

Юрчук. Іва, хло, ану йди розхамуй коней. Що стовбичиш? —А вам що, бахури? Чей же знов загнала на молоко?                                           

Маріка. Мама загнали по молоко та й по кусник хліба. Казали, відроблять на сі­нокосах. А мене заслали, чи не приймете худібку доглядати.                                                                                                          

Юрчук. Гидота жебрава! Вічно просять, з рота виривають. А ти роби та й роби. Ні, не дам! Кажи матері, що вже винна за сім довжанок молока. Хай то відробить.

Ге, щоднини годуй даром чужих дітей. Геть з двору, щоб вас більше не ба­чив.

Марійка. Ма-ма-маточко дорогі, дарма не хо­чемо, я у вас корови за то пастиму на ца­рині.

Юрчучка. Не дам, голодранці. Породила вас, та най вас і годує. Няньо пішов у пройди­світи, най вас він годує, бо він годен.

 Юрчук. Ну геть, геть із двору, бо пса напущу .                   

Учитель. Марійка вхопила дитину за ручку. Сльози на викружках повік сушило пе­куче сонце, очі затягувало, в голові паморочилося.

Марійка. Як підросту, то й я жатиму.

Василько. Ба ци виделзис до вецела без хліб­ця, як неня?

 Як приїдуть няньо, а я підросту, бу­демо з ним у панів заробляти. І хлібця і моні буде досить.

Учитель. Зсохлі вуста її злипались, в шлунку млосно щеміло, наче мурашки дряпались там.

Марійка. Може, неня увечері принесуть хлі­ба.

Учениця. Уривком із оповідання «Вигнанці» ми намагалися показати, жорстоке ставлення панівного класу до зубожілих селян. Це не вигадка, це минуле нашого народу.

Учитель. Учні, уявіть собі, що ви зустріли Василя Фенича. Що би ви у нього запитали?

Уявне інтерв’ю із письменником

Кореспондент
 – Пане Василю ,чому ви писали саме такі твори?

Письменник
 – Ви маєте на увазі сумні?!

Кореспондент
 – Так, дуже сумні, але водночас цікаві.

Письменник  
- Напевно тому, що життя було зовсім не таким, як зараз! Холод, голод, несправедливість – усе це не могло бути веселим.

Кореспондент
– Звісно, я з вами згодна, але  що робити для того, щоб наше життя було щасливим? 

Письменник
 – Ви майбутнє нашої нації! Тож робіть так, щоб ваші діти  пишалися вами, щоб ніколи не сталося того, що призвело б до народовбивства.

Кореспондент   
-Дякую, любий письменнику. Ми будемо боротися за краще життя!

Учень. Ось така уявна зустріч із письменником не могла залишити байдужим  нікого.

Учитель. А що підготувала нам група «Художників»? Молодці, актори. Оцініть, будь ласка, групу «Акторів»!

А зараз пропоную подивитися і послухати спогади племінниці Скраль Марії Михайлівни.

Учениця 1.  Ми підготували картинну галерею, на якій зображені  епізоди до творів В.Фенича. А також презентуємо вашій увазі саморобні книжечки  із оповіданнями письменника.

Я намалювала портрет В.Ю.Фенича, тому що мене вразив його погляд, який говорить сам за себе. Щира душа, задуманий вираз обличчя – усе це дивиться на тебе і ніби говорить: «Любіть свій рідний край!»

Учень 2. Ти розквітай, мій краю,

                Ти будеш жити, я це знаю,

                Тож це потрібно всім збагнути,

                  Що треба тебе не забути !

Не міг забути  свій край наш письменник, який його любив до нестями. Я намалював портрет письменника та картину моря із оповідання «Бідний Санді».

Головний герой дивився у морські глибини та мріяв про щасливе життя.

Учениця 3. Коли я прочитала оповідання «Бідний Санді», то  це море саме по собі з’явилося на картині.

У творі показано переживання і гірку долю безробітного хлопчини, якого з примхи бездушного і жорстокого лоцмана скидають з пароплава в бурхливе море.

Передусім «тихе, спокійне море», «безмежна морська широчінь» мимовільно прийняла чужий гріх – жертву!

Учень 4 .   Поезія «Рідний край»

Тут пишні квіти виростають,

Тут діти граються, співають.

У ріднім краї мріють – мріють

І сонця промінці тут гріють.

Маленькі пташечки літають.

Тут можна відпочити,

І всі свої мрії здійснити.

Усю красу Закарпаття показав письменник у своїх творах! Ця дивовижна краса, ніби  розкриває  барви  сумних життєвих  історій.

Учениця 5. На моїй картині зображено Синевирське  озеро.

Верховинська природа, звуки мінливих відтінків оживають із ліричного етюду Василя  Фенича «Синевирське озеро» (1935р.).

Два образи – сонця й озера – довершені витвори природи і землі, творять тут красу руху, яка єднає небесне і земне. Образ Синевирського озера виступає як живе око, що віддзеркалює земне й небесне довкілля.

Учениця 6. Мене найбільше вразило оповідання «Вигнанці». Я зобразив епізод, на якому двоє бідних і голодних діток просять на шматок хліба. Вони терплять тягар наруги, гніту, неволі.

Я дуже співчувала бідним діткам, тому що ми зраз маємо усе, що хочемо! Тож цінуймо наше щасливе дитинство!

Учениця 7. Усі твори, які учні аналізували, інсценізували, малювали до них картини, входять у маленьку збірочку під назвою «Мужність». Вона складається з 24 творів, автором яких є В.Фенич. «Народилась» ця книжечка на Україні, написана українською мовою, видавництво Ужгород: Карпати, публікація 1965 року, 160 сторінок. Ось така візитна картка цієї книги.

Учитель. Наскрізні теми письменник, присвячені долі робітника в жорстокому світі повоєнних років. Письменник писав: «В оповіданні «Мужність» описане життя і боротьба нашого народу проти панських катів, які пили кров нашого народу». 

         (Оцінювання груп)

V. Систематизація та узагальнення вивченого

(Запис у зошити)

Складання сенкану до вивченого на уроці.

Ми вивчили на уроці:

1. Творчість.

2. Новели, оповідання В.Фенича.

3. Цікаві, повчальні.

4. Вчать, знайомлять, захоплюють.

VI. Підсумок уроку

Рефлексія «Незакінчене речення»

На сьогоднішньому уроці для мене найбільшим відкриттям було…

Інформація, отримана на уроці, дозволяє зробити висновок …  

Слово учителя. Життя – це боротьба найперше із собою. Життя прекрасне і його треба цінувати. Людина стає сильною, долаючи труднощі на своєму життєвому  шляху.

Я гадаю, письменнику притаманна найкраща людська риса – сила духу. Так, саме сила духу допомагала В.Ю.Феничу долати усі перепони, які обростали його життєвий шлях тернистими кущами. Кожна тернина впивалася    у  змучене тіло митця, що призвело до передчасної  смерті, щойно розквітлої особистості.  Не здійснилися мрії, недописані твори лягли могилою.

І  тільки сьогодні,  у наш час, ми змогли повернутися  у минуле та погортати сторінки чудових творів В.Фенича, збагнути їхній зміст. Ми можемо пишатися тими, хто зміг відтворити забуте.  

Варто усім пам’ятати про таких людей, які боролися за щасливе майбутнє  нашого народу.

VII. Оцінювання   

Наша мандрівка скінчилась,

Всі ви, я бачу, дуже сьогодні трудились,

Тож роздаю вам очікувану нагороду  -

Гарні оцінки за плідну й сумлінну роботу.

VIII. Домашнє завдання

Написати листа письменнику зі своїми побажаннями .

Пісня «Рідний край»